Старокиївська та Стара Печерська фортеці

У 1654 р. почалася російсько-польська війна, яка тривала до 1667 р. У цей період знову починають відроджуватися укріплення Києва.

У 1654 р. в Київ, на прохання Богдана Хмельницького, прибуває загін російських військ під командуванням князів Ф.С. Куракіна і В.В. Волконського. Оглянувши місто, вони прийшли до висновку про необхідність будувати фортецю на місці стародавніх укріплень Ярослава Мудрого. Крім вигідного розташування, це давало можливість використовувати збережені вали і, отже, різко скоротити час будівництва. В 1655 р. фортеця була побудована.

16 серпня 1658 р. новозбудованій фортеці довелось пройти бойове випробування. Відбивши атаку 16-27 серпня 1858 р. двадцятитисячного загону Данила Виговського який складався з козаків та татар.

Після укладення в 1667 р. Андрусівського договору Київ увійшов до складу Московського царства. Нова межа в значній частині проходила по Дніпру, і Київ виявився єдиним плацдармом на правому березі, звідки російська армія могла б наносити удари в будь-якому напрямку на Правобережній Україні. Розширення меж Московського царства наблизило його до нового серйозного супротивника - Туреччини. Все це вело до необхідності посилити укріплення Києва. Взяття турками 1678 р. Чигирина ще раз підтвердило ту величезну небезпеку, яку представляла турецька армія.

Падіння Чигирина призвело до концентрації в Києві російських військ під командуванням П.В. Шереметєва і козаків під командуванням гетьмана Самойловича. Широкомасштабні фортифікаційні роботи розпочались в 1679 р. в основному на території Старого міста використовуючи стародавні вали, пристосовуючи їх до нових умов ведення бою шляхом влаштування невеликих бастіонів. Одночасно з цим ділянки давніх валів, що непотрібні для оборони зривалися. Крім цих робіт, в Старому місті був насипаний новий поперечний вал бастіонного абрису.

Козаки під проводом гетьмана Івана Самойловича звели навколо Києво-Печерської Лаври та Печерського поселення, що належало йому, земляну чотирикутну фортецю з частоколом,  по кутах фортеці розміщувались невеликі бастіони і дерев'яні надбрамні башти, поклавши тим самим початок новому фортифікаційному будівництву на Печерську. Всі ці роботи були закінчені в 1682 р. У 1684 р. роботи в Старому місті були продовжені під керівництвом генерала Патріка Гордона. Вони полягали в ремонті фортечних споруд і закінченні будівництва деяких верків. На цьому роботи по укріпленню Старого міста на довгий час припинилися.

Наступні масштабні фортифікаційні роботи були проведені під час царювання Петра I У 1696-1701 рр., коштом гетьмана Мазепи.  Печерська Лавра була під керівництвом Аксамитова обнесена кам'яною стіною довжиною 1190 м, товщиною від 2,5 м до 3 м і висотою до 7 м. У стіні були влаштовані бійниці для ведення рушничного вогню. Вона була посилена також чотирма баштами: Івана Кущника, Годинниковою, Онуфріївською та Малярною.

Через побоювання, що бойові дії Північної війни тривавшої вже декілька років, можуть перекинутись на південь (особливо після поразки польського короля Августа II), Петро I оглянувши Київ, розпорядився звести на Печерську нову фортецю. 15 серпня 1706 р. в урочистій обстановці, в присутності царя, Печерська фортеця була закладена. У істориків немає єдиної думки про те, хто є автором її проекту - інженер Геллерт чи Лямот де Тампій, але згідно запису в літописі фортеці проект створений Петром І.

Під керівництвом військового інженера Гофмана роботи велися у вельми енергійному темпі. Нагляд за будівництвом був доручений гетьману І. Мазепі та полковнику Гейсену. Призначення першого було обумовлено тим, що на будівництві була задіяна велика кількість козаків. Цією обставиною Мазепа був дуже незадоволений, тому що для нього важливо було мати в своїх руках якомога більшу військову силу, а працюючи на будівництві, козаки виявлялися поза його підпорядкуванням. Гетьманом були вжиті всі заходи до того, щоб відкликати козаків з будівництва. В результаті численних звернень Мазепи до Петра I, в 1707 р. це вдалося зробити. Сприяло відкликанню козаків і те, що козаки на будівництві фортеці опинилися в дуже важкому становищі через погане спорядження та харчування.

В 1708 р. значна частина фортеці вже була побудована. Так як нова фортеця являла собою більш досконалу фортифікаційну споруду, ніж фортеця в Старому місті, то в 1711 р. в неї переїхав київський генерал-губернатор. Остаточно будівництво Печерської фортеці було завершено в 1723 р. При цьому фортеця в Старому місті отримала назву Старокиївська. Таким чином, в 1723 р. в Києві розташовувалися дві самостійні фортеці: Печерська (іменована іноді Петрівською) і Старокиївська.

Після вкрай невдалого Прутського походу в 1711 р. ускладнилося становище на кордоні з Туреччиною. Тому, в 1712-му р. були вжиті заходи для забезпечення безперешкодного сполучення між київськими фортецями. Під командуванням гетьмана Скоропадського козаки зводять ретраншемент - безперервне укріплення у вигляді рову та валу, що з'єднало обидві фортеці.
По завершенню будівництва, Печерська фортеця складалася з дев’яти земляних бастіонів (висота валів – 6 м): Різдвяного, Семенівського, Олексіївського, Андріївського, Кавалерського, Успенського, Петрівського, Спаського, Павлівського. Треба відзначити, що в низці документів Павлівський бастіон іменується як напівбастіон. Бастіонні фронти між Кавалерським, Успенським, Петрівським і Спаським бастіонами були посилені трьома равелінами (Васильківським, Новим і Київським). Крім того, куртини бастіонних фронтів, за винятком двох, були посилені теналями. Фортеця була оточена сухим ровом глибиною 6 м і шириною до 40 м. На прикритому шляху були траверси і плацдарми у вхідних кутах. Для в'їзду у фортецю існувало троє дерев'яних воріт: Васильківські, Київські та П'ятничні. Проїзд до них через рів здійснювався по розвідним мостам. Лінія вогню головного валу мала протяжність 1270 сажнів. Для посилення контролю за Наводницькою дорогою перед Різдвяним і Олексіївським бастіонами були побудовані Ближній і Дальній ретраншементи. На озброєнні фортеці знаходилось 467 гармат, 27 мортир і 3 гаубиці (частина гармат зберігалася на складах). Для розміщення гарнізону були побудовані приміщення на 1040 чоловік. Такої кількості приміщень, звичайно ж, було недостатньо в разі війни. Тому, під час облоги планувалося використовувати для потреб гарнізону всі споруди та припаси Лаври, так як більша частина ченців підлягала виселенню.

Завершення будівництва Печерської фортеці позначилося на ставленні до застарілої Старокиївської. У 1724 р. передбачалося утримувати справною тільки її зовнішній вал. Таке положення зберігалося до 30-х рр. XVIII століття. В цей час на кордонах Росії зовнішньополітична обстановка була складною, у зв’язку з цим виникала потреба в подальших роботах з посиленням фортеці. У 1732 р. через загострення загрози турецького нападу, в Києві починаються широкомасштабні фортифікаційні роботи. Головнокомандувачем російськими військами фельдмаршалом Б.Х. Мініхом Києву відводилася роль головної бази постачання армії, діючої на півдні. Роботи полягали у посиленні Старокиївської фортеці та зведенні нових укріплень. В Печерській фортеці були тільки перебудовані з дерев'яних в кам'яні Київські ворота.

В Старокиївської фортеці Мініхом були відремонтовані і досипані до великої висоти колишні вали, зведені ще в 1679-1684 рр. Будівництвом додаткових укріплень було також посилено захист кріпосних воріт. Найбільш істотним для Києва було відновлення і посилення ретраншементу, що з'єднував Печерську та Старокиївську фортеці (на більш пізніх планах він іменується «ретраншементом Графа Мініха»). Лінія ретраншементу була також продовжена і за Старокиївську фортецю, охопивши Кудрявець. Київ перетворювався на величезний укріплений табір, в якому можна було розмістити велику армію і всі необхідні для неї запаси.

 За лінією валу, в безпосередній близькості від нього, були побудовані п'ять невеликих квадратних редутів. З початком в 1735 р. російсько-турецької війни інтенсивність робіт зросла, досягнувши піку в 1736 р.
Об'єднання за допомогою ретраншементу в єдине місто мало величезне значення для його розвитку.

Після другого і третього поділів Польщі (1793 і 1795 рр.) новий кордон пролягав сотні кілометрів на захід від Києва. В результаті, з прикордонної фортеці Київ став тиловим містом.

На відміну від Старокиївської, в Печерській фортеці до цього часу були проведені більш істотні фортифікаційні роботи. В фортеці були побудовані кам 'яні порохівні, на місті деревяних Пятничних воріт збудували камяні Московські.

Також були побудовані два земляні люнети, розташовані перед південним фронтом фортеці і призначених для контролю над Наводницькою дорогою. Найбільшою кам'яною будівлею в фортеці була цегляна будівля Арсеналу, зведена за проектом військового інженера І. Меллера в 1784-1798 рр. (його периметр дорівнював 800 метрам). З закінченням будівництва Арсеналу в Печерській фортеці фортифікаційні роботи припиняються. В силу зовнішньополітичної обстановки не було потреби в подальшому укріпленні Києва. У 1803 р. прийнято рішення про припинення утримання Старокиївської фортеці.